Блог / Стаття 003
Як я мало не запушив рік роботи одним комітом
У мене був план. Я понад рік працював над Reliverse у приватному середовищі й нарешті хотів відкрити код на GitHub.
План А: один величезний коміт.
План Б: гаразд, приблизно 10–20 комітів. Це вже відповідально, правда?
Реальність: я створив систему керованих кампаній публікації, а першою кампанією опублікував один Markdown-файл.
Так, я теж бачу іронію. 🫠
Це історія GR Campaigns. Не інструкція з користування Git і не спроба переконати, що кожному проєкту потрібна власна система публікації. Радше розповідь про те, як конкретний безлад перетворився на інженерну задачу, а потім ледь не породив новий безлад.
У цій статті: Проблемою був не Git · Що не вміщалося в один коміт · Чому не просто Git-гілки та pull requests? · Із «запушити все» до GR Campaigns · Кампанія №001: один Markdown · Campaign004: маленька, але відтворювана річ · Коли навіть власними Campaigns важко користуватися · Що я виніс із цієї пригоди
Проблемою був не Git
У приватному робочому дереві reliverse накопичилися тисячі змінених файлів. Окрім reliverse, я паралельно працював над приватними bleverse, bleverse-ui, rengine та іншими репозиторіями. Там були бібліотеки, CLI, експерименти, тести, документація, нові назви для старих ідей і старі назви для речей, які вже давно працювали інакше.
Чималу частину реалізації звісно допомагали писати coding agents. Це пришвидшувало експерименти, але не робило код автоматично готовим до публікації. Перевіряти й відповідати за нього все одно доводилося мені.
Я довго відкладав великий push не тому, що Git не міг його виконати. Git впорався б. Проблема була в тому, що саме опинилося б у публічному репозиторії.
Уяви: людина знаходить на GitHub цікаву бібліотеку, намагається її запустити, а виявляється, що вона залежить від іншого пакета, якого ще немає публічно. Або документація описує вчорашній API. Або половина конфігурації має сенс лише на моїй VPS.
Формально код уже відкрито. Практично ніхто, крім мене, не знає, що з ним робити.
Ось чого я хотів уникнути.
І в мене вже був досвід того, як проєкт змінює власну ідентичність. Репозиторій, який тепер називається reliverse/experiments, зберігає сліди різних поколінь Reliverse: від Next.js starter 2023 року до CLI, Rse та пізніших прототипів. Старі коміти корисні як історія, але далеко не все з них варто автоматично видавати за актуальний продукт.
Що не вміщалося в один коміт
Потрібно було розібратися не лише з кількістю файлів, а й із різними типами проблем:
- Залежності. Публічна частина повинна мати зрозумілий шлях запуску або чесно позначені обмеження.
- Проміжні рішення. Не кожен експеримент або старий контракт варто видавати за підтримуваний API.
- Внутрішні дані. Приватні нотатки, службові сліди агентів і прив'язані до середовища шляхи не повинні випадково вирушати у відкритий репозиторій.
- Перевірка результату. Успішний локальний commit ще не означає, що потрібний стан справді є на GitHub.
- Повноваження. Агент може підготувати зміни, але це не означає, що він автоматично має право їх опублікувати.
Деякі мої specs уже містили тисячі рядків. Траплялися й тести, які дбайливо перевіряли капіталізацію заголовка, але недостатньо допомагали зрозуміти, чи працює найважливіший сценарій.
Я хотів не просто викинути код за паркан і поставити галочку «open source». Я хотів, щоб наступна людина могла принаймні зрозуміти, що перед нею і як це перевірити.
Чому не просто Git-гілки та pull requests?
Це справедливе запитання. Для багатьох проєктів нової гілки, кількох осмислених комітів, перевірок CI та pull request більш ніж достатньо. І я не вважаю GR обов'язковим кроком для звичайної розробки.
У моєму випадку складність полягала не в самій команді git push. Я мав велике приватне дерево, неоднорідну готовність пакетів, кілька пов'язаних репозиторіїв і агентів, які могли підготувати зміни, але не мали автоматично отримувати право публікувати їх. Мені потрібен був спосіб зберігати межі операції та потім звіряти результат. GR став відповіддю саме на ці умови.
Іронія в тому, що навіть хороша причина не виправдовує кожну абстракцію, яку я встиг навколо цього придумати.
Із «запушити все» до GR Campaigns
Зрештою я сформулював простіший принцип: публікувати обмежені, перевірені частини, а не весь робочий стан одразу.
Так з'явилися GR Campaigns. У різних ітераціях вони допомагали мені відповісти на запитання: що саме відкриваємо, які залежності потрібні, що пройшло перевірку, хто дозволив публікацію і чи справді вона відбулася.
Усередині з'явилися плани змін, кандидати, перевірки, авторизація, результати виконання й звірка віддаленого стану. У ранніх версіях були й складніші механізми, частину яких згодом довелося переглядати.
Але головна думка залишилася дуже простою:
Підготувати зміни, дозволити їх виконати й підтвердити результат — три різні кроки.
Не варто плутати їх лише тому, що всі вони можуть бути частиною одного натискання кнопки.
До речі, навколо цього працює кілька інструментів. GR займається Git і кампаніями, RPR допомагає з пакетами, RVS із дозволеними операціями в середовищі. Для deployment є RDG. Але все це не повинно бути обов'язковим багажем для людини, яка просто хоче переглянути Git status.
Кампанія №001: один Markdown
Першою символічною кампанією стала Campaign001. Вона відкрила OPEN-SOURCING.md.
Один файл.
Після року роботи, тисяч змін і всієї підготовленої інфраструктури це був майже комедійний фінал першого акту. Але я досі вважаю його хорошим рішенням: невеликий обсяг було легше переглянути, а факт публікації — звірити на GitHub. Звісно, один успішно опублікований файл ще не перевіряє всі сценарії GR Campaigns.
Далі знадобився bootstrap публічного репозиторію та поступове відкриття реального коду. Зокрема, Campaign003 принесла публічні foundations RVS, DCS і Gatehouse. Це були важливі складники, але не всі вони вже становили готові продукти, які можна встановити й одразу використовувати.
І от тут у мене змінився критерій успіху.
Мені перестало вистачати думки «ми відкрили ще багато коду». Хотілося мати хоча б одну річ, яку незнайома людина справді може повторити на своєму комп'ютері.
Campaign004: маленька, але відтворювана річ
Так з'явився публічний приклад read-only GR source inspection у reliverse/reliverse.
Із кореня клонованого репозиторію його можна запустити так:
bun --no-install --no-env-file examples/gr/inspect.ts .Він показує стан Git HEAD і кількість staged, unstaged, untracked та conflicted змін. Не потребує встановлення повного GR CLI, не виконує commit або push і не вимагає доступу до моєї VPS.
Є також окремий тест та GitHub Actions workflow для цього прикладу:
bun --no-install --no-env-file test examples/gr/inspect.test.tsПублічні файли прикладу та тесту можна переглянути самому. Для запуску потрібні Bun і Git, а результат залежить від середовища та стану репозиторію. Сам факт існування тесту не доводить, що він успішно пройде у тебе. Це не реліз усього GR і не універсальний знак «усе працює».
Але це конкретний публічний сценарій, а не лише назва пакета в списку.
Для мене в цьому і є суттєва різниця.
Коли навіть власними Campaigns важко користуватися
Є ще одна частина історії, менш героїчна.
Я будував контрольовані workflows, бо не хотів випадково публікувати неправильні зміни. Але іноді сам насилу проходив усі технічні кроки власного workflow.
Плани, перевірки, внутрішні операції, підтвердження, результати... Усе начебто мало причину існувати. Але сам факт, що я знову шукав правильну послідовність службових кроків, уже був сигналом: інтерфейс не виконує свою роботу.
Тому я почав розвивати керування GR Campaigns і через RVS Browser App. Ідея в тому, щоб можна було побачити план, переглянути майбутні зміни, зрозуміти стан операції та перейти до потрібної дії без ручного відтворення всіх внутрішніх кроків.
Тобто замість інструкції «відкрий цей внутрішній файл, запусти цю команду й не забудь наступний скрипт з temp» я хочу нормальний перегляд плану й стану операції. Інтерфейс ще розвивається. Я не називаю його завершеною універсальною системою. Але мені подобається напрямок: складність залишається там, де вона захищає процес, а не щодня перекладається на людину.
Саме тут почалася моя наступна велика суперечка із собою та AI-агентами: чи справді потрібна кожна нова абстракція? Про неї детальніше в Article 005 (заплановано 2026-11-20).
Що я виніс із цієї пригоди
З Git нічого чарівного не сталося. Я просто перестав вважати, що один великий push автоматично дорівнює хорошому open-source релізу.
Тепер я намагаюся думати про зовнішню людину, яка вперше відкрила репозиторій. Що вона побачить? Чи зрозуміє, що вже готово? Чи зможе повторити хоча б один приклад? Чи буде очевидно, чого поки бракує?
І ще: я не хочу вимірювати відкритість кількістю опублікованих файлів. П'ятсот файлів, із яких немає жодної користі, не обов'язково кращі за один маленький робочий приклад.
З цього виростає тема наступної статті (заплановано 2026-11-18): як показувати відкритість і готовність Reliverse так, щоб мені не доводилося просити повірити на слово.
А мій особистий висновок простіший: іноді найкращий результат великої інженерної роботи не величезний реліз, а маленька річ, яку нарешті можна показати без жодних пояснень про свою VPS.
Автор: blefnk · Мова: Українська · Серія: Introducing Bleverse
Створено за допомогою BVF та UIR. Обліковий запис не потрібен. RSS · GitHub · Community